Святитель Димитрій, митрополит Ростовський (у миру Данило Савич Туптало), народився в грудні 1651 року в містечку Макарове, недалеко від Києва, у благочестивій родині і виріс глибоко віруючим християнином.
1662 року, невдовзі після переїзду батьків до Києва, Данила віддали до Києво-Могилянської колегії, де вперше розкрилися обдарування і неабиякі здібності талановитого юнака. Він успішно вивчив грецьку й латинську мови та низку класичних наук.
9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з ім’ям Димитрій – на честь великомученика Димитрія Солунського. До весни 1675 року він проходив чернечий послух у Київському Кириловому монастирі, де почалася його літературна і проповідницька діяльність. 23 травня 1675 року архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) висвятив Димитрія на ієромонаха.
Протягом кількох років ієромонах Димитрій трудився, проповідуючи слово Боже, у різних монастирях і храмах України, Литви та Білорусії. Деякий час він був ігуменом Максимівської обителі, а потім Батуринського Микільського монастиря, звідки 1684 року його викликали до Києво-Печерської Лаври.
Настоятель Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський), знаючи високу духовну налаштованість свого колишнього учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також безсумнівне літературне обдарування, доручив ієромонаху Димитрію складання Четііх-Міней (житій святих) на весь рік.
Відтоді все подальше життя святителя Димитрія було присвячене виконанню цієї подвижницької, грандіозної за своїми масштабами праці. Робота вимагала величезного напруження сил, потрібно було зібрати й проаналізувати безліч розрізнених джерел і викласти їх мовою, гідною високого предмета викладення і водночас доступною усім вірянам. Божественна допомога не залишала святителя протягом його двадцятирічної праці. За свідченням преподобного, душа його наповнилася образами святих, які зміцнювали його дух і тіло, вселяли віру в благополучне завершення його благородної праці. Одночасно з цим преподобний Димитрій був настоятелем кількох монастирів (по черзі).
Труди подвижника звернули на себе увагу патріарха Адріана. 23 березня 1701 року архімандрит Димитрій був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ. Але через деякий час через важливість наукової праці та слабке здоров’я святитель отримав нове призначення в Ростов-Ярославський, куди прибув 1 березня 1702 року як митрополит Ростовський.
Як і раніше, він продовжував невсипно дбати про зміцнення єдності Православної Церкви, ослабленої старообрядницьким розколом.
Святитель Димитрій, прибувши 1702 року на Ростовську кафедру, насамперед відвідав монастир святителя Якова, єпископа Ростовського. У соборній церкві на честь Зачаття Пресвятої Богородиці він відслужив літургію, після якої при всіх присутніх у храмі визначив на правій стороні місце свого майбутнього поховання зі словами: “Се спокій мій, зде вселюся у вік віків”. Преставився святитель Димитрій 28 жовтня 1709 року. Після його смерті у нього не знайшли ніякого майна, крім книг і рукописів.
У 1752 році проводили ремонт у соборній церкві монастиря, і 21 вересня, під час лагодження підлоги, яка опустилася, було виявлено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубова труна і рукописи, що перебували в ній, зотліли, але тіло святителя, а також омофор, саккос, митра і шовкові чотки збереглися нетлінними. Після набуття у святих мощей відбувалося безліч зцілень, про що доповіли Синоду, за приписом якого до Ростова прибули Суздальський митрополит Сильвестр і Симонівський архімандрит Гавриїл для огляду мощів святителя Димитрія та чудових зцілень, що сталися. Після цього був указ Синоду від 29 квітня 1757 року про зарахування до лику святих святителя Димитрія, митрополита Ростовського, і встановлення святкування 28 жовтня (день преставлення) і 21 вересня (день обрітення мощей).
У натхненних працях і проповідях святителя Димитрія багато поколінь богословів черпають духовні сили для творчості та молитви. Для всіх православних християн він залишається прикладом святого, аскетичного, нестяжательного життя.
Святителю Димитрію моляться за успіх у християнській проповіді та просвітництві, за позбавлення від розколів і єресей, за допомогу в бідності, за заступництво вдів і сиріт, за зцілення хвороб.