Парафіянам
Чин християнського проводжання в останню путь і молитва за упокій душі
Погребіння — християнський чин проводжання померлого в останню путь, під час якого Церква молиться за упокій його душі та прощення гріхів.
Чин Погребіння звершується у храмі, зазвичай напередодні поховання. Якщо відспівування в храмі неможливе, за бажанням родини звершується заочне відспівування.
Попередній запис
За записом, у будь-який день.
Православна Церква проводжає кожного свого вірного у вічність через Таїнства Сповіді та Святого Причастя. Якщо життю людини загрожує небезпека, насамперед слід подбати про те, щоб запросити до хворого священника для звершення цих Таїнств, аби він не постав перед Богом непідготовленим і неочищеним.
Під час тяжкої хвороби Свята Церква також закликає своїх чад приступати до Таїнства Єлеосвячення (Соборування), у якому через помазання освяченим єлеєм на недужого призивається благодать Божа, випрошується зцілення від тілесних і душевних недуг та прощення гріхів. Тому це Таїнство слід звершувати тоді, коли хвороба загострюється, з вірою в те, що Господь продовжить дні земного життя людини для покаяння й духовного виправлення.
Коли душа розлучається з тілом і переходить у духовний світ, вона особливо потребує нашої молитовної допомоги. Для полегшення останніх хвилин земного життя християнина читаються особливі канони на розлучення душі з тілом: до Господа Бога нашого Ісуса Христа, до Пресвятої Богородиці, а також канон «Коли людина довго страждає». Ці канони сповнені глибокого покаяння та молитовного благання про милість Божу до того, хто відходить у вічність.
Якщо священник відсутній, обидва канони можуть і повинні бути прочитані мирянином біля ложа вмираючого. У цьому виданні вони, за вказівкою святителя Афанасія (Сахарова), об’єднані в одне «Послідування при розлученні душі від тіла всякого православного» (див.: Афанасій (Сахаров), єпископ. Про поминання спочилих за уставом Православної Церкви. — СПб.: Сатис, 1999. — С. 137).
Канони на розлучення душі не обов’язково читати безпосередньо біля вмираючого. Якщо людина помирає в лікарні, їх можна читати вдома. Найважливіше — допомогти душі саме в ці найтяжчі для неї хвилини.
Якщо під час читання канонів християнин відходить до Господа, читання завершують із заупокійним приспівом: «Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого…». Після дев’ятої пісні читають завершення заупокійних канонів.
Після розлучення душі з тілом починають читати Канон за спочилого. Якщо людина померла не вдома, канон слід прочитати відразу після отримання звістки про її кончину.
