Сказання про святих мучеників Кипріяна та Іустину існує з глибокої давнини. Жили вони наприкінці III – початку IV століть. Батьківщиною Кипріяна, як припускають, була Антіохія, область, розташована в північній частині сучасної Сирії. З 7 до 30 років Кипріан навчався в найбільших центрах язичництва – на горі Олімп, у містах Аргосі та Таврополі, в єгипетському місті Мемфісі та у Вавилоні. Осягнувши премудрість язичницької філософії, він був посвячений на Олімпі в жерці. Повернувшись в Антіохію, Кипріан став шануватися язичниками як головний жрець, дивуючи людей здатністю керувати стихіями, насилати мор і виразки. Багато людей він спокусив до всяких беззаконь, багатьох згубив отрутами і чародійством.
Жила в той час там же, в Антіохії, дочка язичницького жерця Едесія – Юстина. Вона вже була просвічена християнською вірою, перше поняття про яку отримала випадково, почувши слова про Христа з вуст диякона, що проходив повз будинок її батьків, у той час як вона сиділа біля вікна. Молода язичниця постаралася більше дізнатися про Христа. Юстина стала таємно ходити до церкви і, часто слухаючи слово Боже, під впливом на її серце Святого Духа увірувала в Христа. Незабаром вона переконала своїх батьків в істині християнської віри. Одного разу вночі язичницький жрець побачив уві сні, з Божественної волі, чудесне видіння: великий сонм світлоносних Ангелів, а серед них був Спаситель світу Христос, Який сказав йому: “Прийдіть до Мене, і Я дам вам Царство Небесне”.
Вставши вранці, Едесій пішов із дружиною і дочкою до християнського єпископа Онтата, просячи його навчити їх Христової віри і зробити над ними святе Хрещення. Єпископ зрадів їхньому наверненню і, наставивши їх вірі Христовій, хрестив Едесія, дружину його Клеодонію і доньку Юстину, а потім, причастивши їх Святих Тайн, відпустив із миром. Коли ж Едесій зміцнився в Христовій вірі, то був посвячений у сан пресвітера. Після цього, поживши доброчесно і в страху Божому рік і шість місяців, Едесій у святій вірі закінчив своє життя. Іустина ж доблесно подвизалася в дотриманні заповідей Господніх і, полюбивши Христа, служила Йому старанними молитвами, дівоцтвом і цнотливістю, постом і утриманням.
У той час жив в Антіохії якийсь юнак на ім’я Аглаїд, син багатих і знатних батьків. Він жив розкішно, віддаючись суєті світу цього. Одного разу він побачив Юстину, коли дівчина йшла до церкви, і був вражений її красою. Він просив її стати його дружиною, але Юстина, присвятивши себе Христу, відмовилася від шлюбу з язичником і ретельно уникала навіть зустрічі з ним. Він, однак же, наполегливо переслідував її. Бачачи неуспішність усіх старань, Аглаїд звернувся до знаменитого волхва Кипріяна і просив його подіяти своїм мистецтвом на серце Іустини. Вислухавши Аглаїда, Кипріан обіцяв виконати бажання.
Кипріан узяв книжки зі свого таємного мистецтва і закликав одного з нечестивих духів з упевненістю, що він скоро може розпалити пристрастю до цього юнака серце Іустини.
Юстина мала звичай щоночі підносити молитви до Господа. І ось, коли вона, за звичаєм, вставши о третій годині ночі, молилася Богові, то відчула раптово у своєму тілі хвилювання, бурю тілесної похіть і полум’я геєнського вогню. У такому хвилюванні і внутрішній боротьбі вона залишалася досить тривалий час: їй прийшов на пам’ять юнак Аглаїд, і в неї народилися погані думки. Дівиця дивувалася і сама себе соромилася. Але з розсудливості своєї Іустина зрозуміла, що ця боротьба виникла в ній від диявола; негайно ж вона звернулася до зброї хресного знамення, вдалася до Бога з теплою молитвою і з глибини серця волала до Христа.
Довго і старанно помолившись, свята діва осоромила ворога.
Після цього Кипріан почав мститися за свою ганьбу і наводити своїм чаклунством різні лиха на дім Іустини і на будинки всіх родичів її, сусідів і знайомих. Він вбивав худобу їхню, вражав рабів їхніх виразками, і таким чином ввергав їх у надмірний смуток. Нарешті, він вразив хворобою і Юстину, так що вона лежала в ліжку, а мати плакала за нею. Юстина ж утішала матір свою словами пророка Давида: “Не помру, але жива буду, і розкажу про справи Господні” (Пс. 117, 17).
Не тільки на Іустину та її рідних, а й на все місто навів Кипріан лиха. З’явилися виразки на тваринах і різні хвороби серед людей; і пройшла бісівською дією чутка, що великий жрець Кипріан стратить місто за опір йому Іустини. Тоді найпочесніші громадяни прийшли до Іустини і з гнівом спонукали її, щоб вона не засмучувала більше Кипріана і виходила заміж за Аглаїда, щоб уникнути ще більших лих через неї для всього міста.
Вона ж усіх заспокоювала, кажучи, що скоро всі лиха, заподіяні за допомогою бісів Кипріаном, припиняться. Так і сталося. Коли свята Іустина помолилася старанно Богу, негайно вся бісівська мана припинилася; всі зцілилися від виразок, одужали від хвороб.
Коли відбулася така зміна, люди прославляли Христа, а над Кипріяном і його чарівною хитрістю знущалися, так що він від сорому не міг уже з’явитися серед людей і уникав зустрічатися навіть зі знайомими.
Ця перемога і торжество християнки були одночасно повним осоромленням Кипріяна, який вважав себе могутнім волхвом і хвалився знанням таємниць природи. Але це ж послужило і до порятунку людини, обдарованої сильним розумом, який головним чином через оману розтрачувався на негідне вживання. Кипріан зрозумів, що є щось вище, ніж його знання і таємниче мистецтво, ніж та темна сила, на допомогу якої він розраховував, прагнучи вразити неосвічений натовп. Він зрозумів, що все це – ніщо перед пізнанням Того Бога, Якого сповідує Юстина.
Побачивши, що всі його засоби безсилі проти слабкої істоти – молодої дівчини, озброєної тільки молитвою і хресним знаменням, Кипріан осягнув значення цих двох справді всемогутніх знарядь. Він прийшов до християнського єпископа Анфима, зі сльозами висповідав усе і віддав свої книги на спалення. Бачачи таку смиренність, єпископ навчив Кипріяна і наставив святій вірі, а потім наказав йому готуватися до Хрещення; книги ж його спалив перед усіма віруючими громадянами.
Віддалившись від єпископа з розбитим серцем, Кипріан плакав про гріхи свої та щиро каявся, волаючи до істинного Бога про очищення своїх беззаконь. Прийшовши наступного дня до церкви, він не хотів виходити з неї, поки не прийняв Хрещення.
Дізнавшись про це, Юстина подякувала Богові, роздала багато милостині жебракам і зробила в церкву приношення. Кипріяна ж на восьмий день єпископ поставив на читця; на двадцятий – на іподиякона; на тридцятий – на диякона, а за рік висвятив на ієрея. Кипріан змінив своє життя, з кожним днем збільшував свої подвиги і, постійно оплакуючи колишні злі діяння, удосконалювався і сходив від чесноти до чесноти. Незабаром його поставили єпископом, навернув до Христа стільки язичників, що в його єпархії нікому було приносити жертви ідолам, і їхні капища були закинуті.
За часів імператора Діоклетіана під час гоніння на християн єпископа Кипріяна та Іустину схопили і піддали лютим мукам. Потім вони були засуджені на усічення мечем.
Бачачи невинну смерть мучеників, воїн Феоктист, присутній там, дуже шкодував про них і, запалившись серцем до Бога, оголосив себе християнином і негайно був засуджений до урізання. Так мученики віддали свої душі в руки Божі; тіла ж їхні лежали шість днів непохованими. Деякі з мандрівників, які були там, таємно взяли їх і відвезли до Риму, де й віддали доброчесній і святій жінці на ім’я Руфіна, родичці Клавдія-кесаря. Вона поховала з честю тіла Христових мучеників Кипріяна, Іустини та Феоктиста. При гробах же їхніх відбувалося багато зцілення тих, хто приходив до них із вірою.
Мощі священномученика Кипріяна і мучениці Іустини спочивають у Латеранському баптистерії (біля базиліки Сан-Джовані-ін-Латерано) в Римі, в капелі, присвяченій їхньому імені.
На Кіпрі, в селі Меніко, поблизу Нікосії, є храм священномученика Кипріяна і мучениці Іустини, де спочиває глава священномученика Кипріяна. Мощі були принесені на Кіпр із Сирії в 1298 р.
Знаючи про чудесне навернення до Христа святого священномученика Кипріяна, який був служителем князя темряви та вірою розірвав його пута, християни часто вдаються до молитовної допомоги святого в боротьбі з нечистими духами, призиваючи на допомогу і святу Іустину.