Святий славний пророк Божий Ілля
Серед усіх старозавітних пророків постать святого пророка Іллі займає особливе місце. Його ревність за славу Божу, непохитна віра та безкомпромісне служіння Господу зробили його одним із найшанованіших праведників не лише Старого Завіту, а й усієї християнської історії.
Про виняткове значення пророка Іллі свідчить уже Новий Завіт. Коли архангел Гавриїл сповістив священикові Захарії про народження святого Іоана Предтечі, то сказав, що його син «багатьох із синів Ізраїлевих наверне до Господа, Бога їхнього, і йтиме перед Ним у дусі та силі Іллі» (Лк. 1:16–17). Саме тому люди запитували Іоана Хрестителя, чи не є він тим самим пророком Іллею (Ін. 1:21). Навіть про Спасителя деякі говорили: «Одні кажуть, що Ти Іоан Хреститель, інші — Ілля» (Мф. 16:14). А під час Преображення Господнього на горі Фавор саме Мойсей та Ілля з’явилися поруч із Христом і бесідували з Ним (Мф. 17:3).
Святий Ілля народився у місті Тішбі, що в Гілеадській землі, на схід від Йордану. За церковним переданням, він походив із священничого роду Аарона, змалку був вихований у благочесті та чистоті життя, а згодом став наставником учнів пророчих шкіл. Жив він приблизно за дев’ять століть до Різдва Христового.
На пророче служіння Господь покликав Іллю в часи царя Ахава. Разом зі своєю дружиною Єзавеллю цей правитель запровадив у Ізраїлі поклоніння Ваалу, відвернувши багатьох людей від істинного Бога.
Тоді Господь послав Іллю до Ахава зі словами суворого суду: за відступництво народу не буде ні дощу, ні роси, доки Сам Господь не повелить інакше (пор. 3 Цар. 17:1). Після цього пророк, за Божим велінням, оселився біля потоку Керіт, де Господь дивовижно підтримував його: воду він пив із потоку, а їжу йому приносили круки.
Коли ж потік висох через тривалу засуху, Бог послав Іллю до вдови в сидонське місто Сарепту. Жінка перебувала в крайній нужді: у неї залишилася лише жменя борошна та трохи олії — остання їжа для себе й свого сина. Та пророк закликав її довіритися Богові. Вона виконала його прохання, і сталося диво: доки тривав голод, борошно не закінчувалося, а глечик з олією не спорожнів, як і обіцяв Господь (3 Цар. 17:8–16).
Згодом тяжко захворів і помер єдиний син вдови. Пророк Ілля гаряче молився Господу, і Бог повернув дитині життя. Побачивши це чудо, жінка вигукнула: «Тепер я знаю, що ти чоловік Божий і що слово Господнє в устах твоїх — істина» (3 Цар. 17:24).
Через три роки Господь звелів Іллі знову прийти до Ахава. Саме тоді відбулася знаменита подія на горі Кармил. Пророк запропонував усьому народові зробити остаточний вибір між Господом і Ваалом.
«Доки будете кульгати на обидва боки? Якщо Господь є Бог — ідіть за Ним, а якщо Ваал — то йдіть за ним», — звернувся Ілля до ізраїльтян (3 Цар. 18:21).
За домовленістю було споруджено два жертовники. Пророки Ваала від ранку до вечора благали свого бога послати вогонь, але не отримали жодної відповіді.
Тоді Ілля відновив зруйнований жертовник Господній із дванадцяти каменів — за числом колін Ізраїлевих. Він наказав тричі облити жертовник водою, так що вода наповнила навіть рів навколо нього. Після короткої молитви пророка Господь послав із неба вогонь, який спалив жертву, дрова, каміння і навіть висушив воду в рові. Побачивши це, весь народ упав долілиць і вигукнув: «Господь є Бог! Господь є Бог!» (3 Цар. 18:39).
Після цього Ілля наказав схопити пророків Ваала. За законом Божим, який діяв у старозавітному Ізраїлі, вони були страчені як ті, що свідомо вводили народ у відступництво від істинного Бога (пор. Втор. 13:1–10). А сам пророк піднявся на вершину Кармилу й невтомно молився доти, доки після тривалої засухи Господь не послав на землю рясний дощ.
Розгнівана Єзавель вирішила помститися Іллі та наказала його вбити. Пророк був змушений залишити країну й дійшов до гори Хорив. Саме там Господь відкрився йому не в буревії, не в землетрусі й не у вогні, а в лагідному подихові тихого вітру (3 Цар. 19:12), показавши, що Його дія часто звершується тихо і непомітно для людських очей.
До останніх днів свого земного життя пророк безстрашно викривав неправду, пророкував царям Ахаву та Охозії кару Божу за їхнє беззаконня і залишався вірним Господу.
Перед завершенням свого служіння Ілля, за Божим велінням, покликав на пророче служіння свого учня Єлисея. Коли настав визначений Богом час, вони разом перейшли Йордан. Там їх розділили вогненна колісниця та вогненні коні, а пророк Ілля був узятий на небо у вихорі (4 Цар. 2:11). На згадку про себе він залишив Єлисеєві свій плащ — символ пророчого служіння.
Священне Передання Церкви навчає, що перед другим славним Пришестям Христовим пророк Ілля знову з’явиться на землі, щоб свідчити про істинного Бога й зміцнювати людей у вірі. На це вказують слова Самого Спасителя: «Ілля справді має прийти раніше й усе відновити» (Мк. 9:12).
І сьогодні пам’ять святого пророка Іллі глибоко шанується в усьому християнському світі. У Святій Землі збереглося багато місць, пов’язаних із його земним життям, юдеї очікують його пришестя перед явленням Месії, а мусульмани також ставляться до нього з великою пошаною.
На українських землях любов до пророка Іллі має багатовікову історію. Уже в Х столітті в Києві існувала церква на його честь — одна з найдавніших християнських святинь Русі. З давніх часів православні християни звертаються до святого пророка з молитвою під час засухи, просячи Господа за його заступництвом послати благодатний дощ, необхідний для землі та людського життя. Ця благочестива традиція зберігається в Церкві й донині.