Преподобний Симеон Стовпник
Великий подвижник Христової Церкви, преподобний Симеон Стовпник, народився у другій половині IV століття в Каппадокії, в селищі Сисан, що в Малій Азії. Його батьками були благочестиві християни — Сусотіон і Марфа.
Коли Симеонові виповнилося тринадцять років, він під час недільного богослужіння почув спів євангельських Заповідей блаженств (Мф. 5:3–12). Слова Спасителя настільки глибоко вразили юнака, що він відразу вирішив цілковито присвятити своє життя Богові. Не повертаючись додому, він усамітнився для молитви й благав Господа відкрити йому шлях спасіння. Після гарячої молитви Господь уві сні вказав йому дорогу, і Симеон вирушив до монастиря, зі сльозами прохаючи ігумена прийняти його до братії.
У монастирі святий із повною покорою виконував усі послухи, а у вісімнадцятирічному віці був пострижений у чернецтво.
Від самого початку чернечого життя Симеон відзначався надзвичайною суворістю подвигів. Довідавшись про його надмірне виснаження себе, ігумен заборонив йому непосильні аскетичні вправи. Проте юний подвижник палав бажанням і надалі звершувати суворі подвиги. Зрештою ігумен наказав йому залишити обитель.
Знайшовши в пустелі пересохлий колодязь, повний плазунів, святий спустився в нього і перебував там у безперервній молитві. Стурбована братія разом з ігуменом почала шукати Симеона. Знайшовши його, ченці вивели святого з колодязя й повернули до монастиря. Відновивши сили, він знову пішов у пустелю й оселився в кам’яній печері, проводячи життя в пості та молитві.
Невдовзі звістка про молодого пустельника поширилася далеко за межі околиць. До його печери приходили численні люди, щоб почути його духовні настанови й отримати зцілення від тілесних і душевних недуг. Господь дарував преподобному благодатний дар лікувати душі й тіла, тому кількість паломників постійно зростала.
Тоді святий узяв на себе новий подвиг — сорокаденний піст, який витримав до кінця, викликавши благоговійний подив сучасників. Відтоді він щороку проводив святу Чотиридесятницю в безперервному сорокаденному пості.
Слава про його святість ширилася дедалі більше. Бажаючи уникнути людської метушні, преподобний спорудив собі стовп заввишки шість ліктів, а на його вершині — невелику площадку близько двох ліктів завширшки. Зійшовши на стовп, він продовжив свої подвиги. Усю ніч і ранок проводив у молитві, а дев’ятої години дня (близько третьої години пополудні) звертався до народу зі словом повчання, зцілював хворих, допомагав людям розв’язувати життєві труднощі та примиряв тих, хто ворогував. Після заходу сонця він знову ставав на молитву.
Пустельники, які подвизалися в різних місцях пустелі, почули про незвичайного стовпника. Бажаючи перевірити, чи угодний Богові цей новий вид подвигу, а також переконатися у смиренні самого Симеона, вони послали до нього своїх представників із наказом зійти зі стовпа й припинити подвиг. Посланцям було велено: якщо святий беззастережно послухається — благословити його на продовження стовпництва, а якщо ні — силоміць звести зі стовпа.
Почувши волю святих отців, преподобний Симеон негайно почав спускатися. Побачивши його щире й нелицемірне смирення, посланці зупинили його та передали благословення пустельників продовжувати подвиг.
У чернечих трудах преподобний Симеон провів вісімдесят років, із яких сорок сім простояв на стовпі. За цей час стовп кілька разів перебудовували, збільшуючи його висоту, і наприкінці життя святого він досягав сорока ліктів. Упродовж усього життя преподобний мужньо долав численні спокуси, не покладаючись на власні сили, а всю надію покладаючи на Божу допомогу.
Не сходячи зі стовпа десятиліттями, преподобний навернув до віри в Христа безліч людей різних народів. Таким чином Господь сподобив його звершити воістину апостольське служіння. Святий отримав від Бога й дар багатьох чудотворінь. Одним лише словом він приборкував диких звірів, а за його молитвами Господь вивів із землі джерело води, щоб угамувати спрагу численних прочан.
Разом із тим преподобний не допускав жінок за огорожу, що оточувала його стовп. Він не зробив винятку навіть для своєї матері, блаженної Марфи. Лише після її упокоєння тіло було поховане поблизу стовпа її святого сина.
Візантійські імператори Феодосій II Молодший (408–450) і Маркіан (450–457) виявляли преподобному велику пошану. Святий неодноразово писав їм листи, безстрашно викриваючи помилки та несправедливість у їхніх розпорядженнях.
Імператрицю Євдокію, яка схилилася до єресі Євтихія, преподобний привів до покаяння й закликав повернутися до лона Святої Церкви. Єресь Євтихія, засуджена IV Вселенським Собором у Халкідоні (451), заперечувала повноту людської природи Господа Ісуса Христа, визнаючи в Ньому лише одну — Божественну — природу, замість православного вчення про дві природи — Божественну і людську, нероздільно й незлитно з’єднані в одній Особі Христа.
До преподобного приходили Антіохійські Патріархи Мелетій і Домн, які звершували біля його стовпа Божественну літургію та причащали святого Пречистих Христових Таїн.
Поряд зі стовпом постійно перебували його учні, які служили своєму духовному наставникові. Один із них — Антоній — згодом написав житіє преподобного та описав його великі подвиги.
Проживши понад сто років, преподобний Симеон мирно відійшов до Господа на своєму стовпі під час колінопреклонної молитви. Це сталося 459 року. Першим про його кончину довідався учень Антоній, який піднявся на стовп, занепокоєний тим, що старець уже три дні не виходив благословляти прочан.
Для звершення поховання прибув Антіохійський Патріарх Мартирій із численним духовенством. При величезному зібранні народу, який із плачем проводжав святого, його чесне тіло було урочисто перенесене до Антіохії та покладене в Патріаршому храмі. Згодом там було споруджено окрему церкву на честь преподобного Симеона, де й спочили його святі мощі.
Під час поховання святого сталося багато чудесних зцілень, які продовжували звершуватися й надалі біля його святих мощей.
На місці стовпа виник великий монастир, настоятелем якого став учень преподобного — Антоній, автор його житія. Одного разу преподобний Симеон явився йому уві сні й сказав, що не залишить місця своїх земних подвигів і завжди допомагатиме братії монастиря.
Будучи першим стовпником, преподобний Симеон поклав початок новому виду чернечого подвижництва. Його приклад наслідували багато інших святих, серед яких преподобні Даніїл Стовпник, Аліпій Стовпник, Лука Стовпник та інші.
Сучасник преподобного, святитель Феодорит Кирський, писав про нього:
«Про його подвиги я можу свідчити разом з усіма, але боюся братися за їхній опис, щоб вони не здалися нащадкам вигадкою й чимось неймовірним, бо вони перевищують міру людської природи».