Преподобний Іов Почаївський

Народження

Преподобний Іов Почаївський народився 1551 року на Покутті — історичному краї між Карпатами та Дністром, неподалік Коломиї. При святому Хрещенні він отримав ім’я Іоанн.

Його батьків звали Іоанн і Агафія. Вони належали до шляхетського роду Железо. У той час родові прізвища були характерні переважно для представників шляхти.

У десять років залишив рідний дім

Не досягнувши ще десятирічного віку, Іоанн таємно залишив батьківський дім і вирушив до найближчого Угорницького монастиря, де попросив ігумена дозволити йому служити братії.

Перший життєписець преподобного — його учень і наступник на посаді ігумена Досифей — свідчить, що настоятель одразу побачив у хлопцеві особливе Боже покликання. Юний послушник старанно виконував будь-яку працю, намагаючись догодити навіть найпростішим монастирським трудівникам, і швидко здобув любов усієї братії.

Чернечий постриг у дванадцять років

Бачачи його добру вдачу, лагідність і глибоке смирення, ігумен уже на дванадцятому році життя постриг хлопця в чернецтво з ім’ям Іов, на честь праведного багатостраждального Іова.

Священниче рукоположення

У 1581 році, коли преподобному виповнилося тридцять років, його було рукоположено спочатку в диякона, а згодом — у пресвітера. За свідченням житія, через глибоке смирення він тривалий час відмовлявся приймати священничий сан.

Велика схима

Невдовзі після рукоположення преподобний був пострижений у велику схиму. Житіє пояснює це його надзвичайною ревністю до Бога та особливою благодаттю, яка горіла в його серці.

Під час цього постригу він отримав ім’я Іоанн, на честь святого пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

Чому святий відомий як Іов Железо

Попри схимницьке ім’я Іоанн, в історії Української Церкви, Почаївської лаври та в народному шануванні за преподобним закріпилося ім’я Іов Железо.

Його житіє пояснює це так: преподобний був подібний до старозавітного праведника Іова не лише ім’ям, а й самим життям, сповненим терпіння, випробувань і незламної віри.

Преподобний Іов і князь Костянтин Острозький

Слава про духовні подвиги угорницького подвижника швидко поширилася Галичиною та Волинню й дійшла до князя Костянтина Костянтиновича Острозького, одного з найвидатніших оборонців Православ’я.

На його наполегливе прохання преподобний Іов був переведений до Дубенського Хрестовоздвиженського монастиря.

За підтримки князя новий ігумен активно став на захист Православної Церкви, обороняючи її як проповіддю, так і своїми письмовими працями.

Просвітитель і книжник

Преподобний Іов організував у монастирі працю перекладачів і переписувачів книг, а також сам займався переписуванням духовної літератури.

У той час саме православні книги були одним із найважливіших засобів захисту віри від полеміки та тиску з боку латинського духовенства.

Князь Костянтин Острозький часто усамітнювався в Дубенському монастирі для молитви, інколи проводячи там по кілька днів. Він радився зі святим ігуменом у важливих духовних питаннях.

Навколо преподобного поступово сформувалося велике братство, яке займалося перекладом і вивченням творів святих отців.

Видання Острозької Біблії

За церковним переданням, видання Острозької Біблії — найвизначнішої пам’ятки українського православного книгодрукування XVI століття — здійснювалося також за порадою і благословенням преподобного Іова.

Перехід до Почаєва

Популярність преподобного дедалі зростала. Але людська слава обтяжувала його, адже він прагнув не людської пошани, а безперервного спілкування з Богом.

Тому 1604 року він таємно залишив Дубно і переселився на тоді ще малолюдну Почаївську гору.

Невдовзі місцеві ченці, побачивши його духовний авторитет, одностайно просили святого стати їхнім ігуменом.

Показово, що ні письмові джерела, ні усні перекази майже не зберегли імен попередніх настоятелів Почаївської обителі.

Преображення Почаївського монастиря

До приходу преподобного Іова почаївські пустельники жили переважно за зразком афонських самітників і не мали постійного настоятеля.

Саме преподобний став першим справжнім ігуменом Почаївської обителі. Він запровадив тут давній Студійський устав, організувавши життя монастиря за прикладом Києво-Печерської лаври.

Захист Православ’я

Після Берестейської унії Православна Церква зазнавала значних утисків.

Маючи багаторічний досвід боротьби за Православ’я ще в Дубенському монастирі, преподобний Іов продовжив цю справу і в Почаєві.

Він проповідував, переписував богословські книги, робив виписки з творів святих отців, укладав повчання та духовні бесіди.

Частина його рукописної спадщини (123 аркуші із приблизно 900) збереглася до нашого часу. У 1884 році її було видано під назвою «Пчела Почаївська».

Судові процеси за Почаївську ікону Божої Матері та монастирське майно

Після смерті благодійниці монастиря Анни Гойської її родич Андрій Фірлей, який був протестантом (лютеранином), намагався позбавити монастир його володінь.

У 1623 році його слуги пограбували обитель і викрали чудотворну Почаївську ікону Божої Матері.

Преподобний Іов майже чверть століття змушений був захищати права монастиря в Кременецькому та Луцькому судах. Попри нерівну боротьбу з впливовим магнатом, йому вдалося домогтися повернення значної частини викраденого майна.

Незадовго до смерті, у 1647 році, Андрій Фірлей припинив судову тяганину, уклавши мирову угоду з монастирем.

Подібні судові справи преподобному доводилося вести й щодо іншого майна, подарованого обителі благодійниками.

Великий подвижник

Преподобний Іов сам працював разом із братією, не цурався жодної роботи, власноруч садив дерева і постійно подавав приклад працьовитості.

Через багатогодинні молитовні стояння його ноги настільки набрякали, що вкривалися ранами. Сліди цих ран і сьогодні можна побачити на його нетлінних мощах.

Учень Досифей згадує також, що одного разу під час нічної молитви преподобного бачив, як із його печери протягом двох годин сяяло незвичайне світло.

Водночас суворий до себе подвижник був надзвичайно милосердним до інших.

Одного разу він застав чоловіка, який крав монастирську пшеницю. Святий не лише не викрив його, а навіть допоміг підняти мішок на плечі, лише лагідно нагадавши про Божі заповіді та майбутній Страшний Суд.

Злодій щиро розкаявся, а преподобний назавжди зберіг його таємницю.

Участь у церковному житті України

Авторитет Почаївського ігумена був надзвичайно високим серед православних Речі Посполитої.

У 1628 році його запросили до Києва на Православний Собор.

Одним із головних питань було прохання архієпископа Мелетія Смотрицького, який після переходу в унію висловив бажання повернутися до Православної Церкви.

Собор підтвердив непохитну вірність Православ’ю та відкинув можливість прийняття унії.

Під цим соборним рішенням стоїть і підпис преподобного:

«Іоанн Железо, ігумен Почаївський».

Блаженна кончина

Господь дарував преподобному довге життя — він прожив рівно сто років.

За тиждень до своєї кончини, 21 жовтня 1651 року, під час молитви в печері він отримав одкровення про день свого відходу до Господа.

28 жовтня 1651 року преподобний сам звершив Божественну літургію, після її завершення попрощався з братією та мирно відійшов до Господа саме в ту годину, яку йому було відкрито наперед.