ЖИТІЄ

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов був сином Зеведея та Саломії — дочки святого праведного Йосифа Обручника. Разом зі своїм старшим братом Яковом він був покликаний Господом нашим Ісусом Христом до числа Своїх учнів на Геннісаретському озері. Залишивши свого батька, обидва брати пішли за Господом.

Апостол Іоан був особливо улюблений Спасителем за свою жертовну любов і дівочу чистоту. Від часу покликання він не відходив від Господа і був одним із трьох учнів, яких Христос найбільше наблизив до Себе.

Святий Іоан Богослов був присутній при воскресінні Господом дочки Яіра та став свідком Преображення Господнього на горі Фавор. Під час Таємної вечері він возлежав поруч із Господом і, за знаком апостола Петра, прихилившись до грудей Спасителя, запитав про ім’я зрадника.

Апостол Іоан слідував за Господом, коли Його, зв’язаного, вели з Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвященників Анни й Каяфи. Він перебував і на подвір’ї первосвященника під час допитів свого Божественного Учителя та невідступно йшов за Ним Хресною дорогою, скорботно співстраждаючи всім серцем.

Біля підніжжя Хреста він плакав разом із Божою Матір’ю й почув слова Розіп’ятого Господа, звернені до Неї: «Жоно, ось син Твій», а до нього: «Ось Мати твоя» (Ін. 19:26–27). Відтоді апостол Іоан, як люблячий син, піклувався про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до самого Її Успіння.

Після Успіння Божої Матері апостол Іоан, за жеребом, що випав йому, вирушив до Ефеса та інших міст Малої Азії проповідувати Євангеліє. Із собою він узяв свого учня Прохора.

Під час морської подорожі здійнялася сильна буря, і корабель затонув. Усіх подорожніх хвилі винесли на берег, лише апостол Іоан залишився в морській безодні. Прохор, тяжко сумуючи через втрату свого духовного отця й наставника, самотньо попрямував до Ефеса. На чотирнадцятий день він стояв на березі моря і побачив, що хвиля винесла на сушу чоловіка. Підійшовши ближче, він упізнав апостола Іоана, якого Господь зберіг живим у морській глибині протягом чотирнадцяти днів.

Учитель і учень прибули до Ефеса, де апостол Іоан безперестанно проповідував язичникам про Христа. Його проповідь супроводжувалася численними великими чудесами, тому кількість тих, хто увірував, щодня зростала.

У цей час імператор Нерон (54–68) розпочав гоніння на християн. Апостола Іоана привели на суд до Рима. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа його засудили до смерті, однак Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив чашу зі смертельною отрутою і залишився живим. Потім, за наказом мучителя, його кинули до казана з киплячою оливою, але він вийшов звідти неушкодженим.

Після цього апостола Іоана заслали на острів Патмос, де він прожив багато років. Уже дорогою до місця заслання він звершив чимало чудес.

На острові Патмос його проповідь, підтверджена чудесами, привернула до нього всіх жителів острова, яких апостол просвітив світлом Євангелія. Він вигнав багатьох бісів з язичницьких капищ і зцілив безліч хворих.

Волхви всіляко, через демонські омани, противилися проповіді святого апостола. Особливо всіх лякав гордовитий чарівник Кінопс, який вихвалявся, що погубить апостола. Але великий Іоан — «Син Грому», як Сам Господь назвав його, — силою благодаті Божої, що діяла через нього, зруйнував усі підступи демонів, на які покладав надію Кінопс, і гордий волхв безславно загинув у морській безодні.

Апостол Іоан разом зі своїм учнем Прохором усамітнився на пустельній горі, де наклав на себе триденний піст. Під час його молитви гора захиталася і загримів грім. Прохор від страху впав на землю. Апостол підняв його і звелів записувати все, що він буде говорити.

«Я є Альфа і Омега, початок і кінець, говорить Господь, Який є, і Який був, і Який гряде, Вседержитель» (Одкр. 1:8), — звіщав Дух Божий через святого апостола.

Так близько 67 року була написана Книга Одкровення (Апокаліпсис) святого апостола Іоана Богослова, у якій відкрито таємниці доль Церкви та кінця світу.

Після тривалого заслання апостол Іоан отримав свободу й повернувся до Ефеса, де продовжив своє апостольське служіння, навчаючи християн остерігатися лжевчителів і їхніх неправдивих учень.

Близько 95 року в Ефесі апостол написав своє Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа і один одного, бо саме цим сповнюються заповіді Христові.

Церква називає святого Іоана апостолом любові, адже він невпинно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога. У трьох його Соборних посланнях розкривається велике значення любові до Бога та ближнього.

Уже в глибокій старості, довідавшись про юнака, який зійшов з істинного шляху й став ватажком розбійницької зграї, апостол Іоан сам вирушив шукати його в пустелі. Побачивши святого старця, винуватець кинувся тікати. Але апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи взяти його гріх на себе, аби тільки той покаявся і не погубив власної душі. Зворушений безмежною любов’ю святого старця, юнак справді покаявся й повністю змінив своє життя.

Святий апостол Іоан упокоївся у віці понад сто років. Він значно пережив усіх інших очевидців земного життя Господа і довгий час залишався єдиним живим свідком земного служіння Спасителя.

Щороку 8 травня з могили святого апостола Іоана виступав тонкий благовонний порох («манна»), який віруючі збирали й отримували через нього зцілення від хвороб. Тому Свята Церква звершує пам’ять святого апостола Іоана Богослова не лише в день його преставлення, а й цього дня.

Господь дав Своєму улюбленому учневі Іоану та його братові Якову ім’я «сини грому» — як вісникам небесного вогню, грізного у своїй очищувальній силі. Цим Спаситель указав на полум’яний, жертовний характер християнської любові, найвеличнішим проповідником якої був апостол Іоан Богослов.

Орел — символ високого лету богословської думки — є традиційним іконографічним знаком євангеліста Іоана Богослова.

Найменування Богослов Свята Церква серед усіх учнів Христових надала лише святому Іоану — таємновидцю Божественних судів.