Сьогодні, 23 березня Церква вшановує памʼять новомученика Димитрія Легейдо, пресвітера
Життя, присвячене Богу
Димитрій Легейдо народився 26 жовтня 1880 року в селі Великі Сорочинці Полтавської губернії в козацькій родині. У той час як його батько Костянтин досягнув успіху в торгівлі і накопичив земні статки, Димитрія вабила інша дорога. Подібно до купця, що шукає дорогоцінну перлину в євангельській притчі, він обрав шлях служіння Богові.
У 1904 році Димитрій закінчив Тифліську духовну семінарію. Спочатку він був висвячений на диякона в селі Ніни (Ставропольської губернії), а пізніше став священником і служив у станиці Неберджаєвській неподалік від Кримська в Кубанській області.
Милосердя під час громадянської війни
У буремний період громадянської війни 1918 року, коли Кубань стала полем битви, отець Димитрій проявив виняткове милосердя. Коли білогвардійці окупували Неберджаєвську і засудили до смерті червоногвардійця, отець Димитрій заступився за нього і врятував йому життя. Він також регулярно передавав їжу ув’язненим червоногвардійцям під час правління білих, демонструючи свою відданість людській гідності незалежно від політичних переконань.
Служіння та переслідування
У серпні 1931 року отця Димитрія призначили служити у Вознесенській церкві в місті Геленджик Краснодарського краю. Його активна пастирська діяльність і переконливі проповіді незабаром привернули увагу радянської таємної поліції (ОДПУ), яка почала збирати інформацію проти нього.
21 квітня 1932 року його заарештували за звинуваченням в антирадянській релігійній діяльності.
Влада допитала місцевих жителів і влаштувала очні ставки між свідками і священником. Під час цих очних ставок отець Димитрій заперечував, що робив відверто антирадянські заяви, хоча й визнавав свої бесіди про християнську віру і страждання.
Коли слідчі допитували його, отець Димитрій стверджував: «Я заперечую свою вину у пред’явлених мені звинуваченнях, хоча й не заперечую, що іноді висловлював невдоволення, здебільшого щодо матеріальних питань. Я частково визнаю свідчення свідків – зокрема, розмови про прославлення Христа і про те, що чим більше грішать люди, тим суворіше будуть покарані. Але частину розмов неправильно зрозуміли. Я не вів навмисної антирадянської агітації проти влади».
Заслання і останнє ув’язнення
28 листопада 1932 року отця Димитрія засудили до трьох років заслання в Казахстан, де він працював інкасатором-рахівником у Чимкенті. 11 вересня 1937 року, під час сталінського Великого терору, його знову заарештували і ув’язнили в Чимкенті.
Під час допиту 14 вересня отець Димитрій відстоював свою невинність, заперечуючи участь у контрреволюційній діяльності. 19 листопада 1937 року його засудили до десяти років ув’язнення в концтаборі, і 21 січня 1938 року він прибув до 10-го відділення Байкало-Амурського виправно-трудового табору.
Останні дні і мучеництво
Табірне керівництво характеризувало отця Димитрія як «злісного відмовника» від роботи, який «не піддається перевихованню». 15 березня допитали лжесвідка, який стверджував, що отець Димитрій відмовлявся працювати і вів антирадянську агітацію. Самого отця Димитрія жодного разу не допитали.
31 березня 1938 року його засудили до розстрілу, але вирок не зміг бути виконаний – отець Димитрій уже помер 23 березня 1938 року. Його поховали в безіменній могилі, приєднавши до незліченних інших жертв радянських релігійних переслідувань.
Життя і смерть отця Димитрія є свідченням непохитної віри перед обличчям переслідувань – потужним прикладом мучеників ХХ століття, які залишались вірними Христу, незважаючи на ув’язнення, заслання і смерть.
